Минає день неначе сон

Минає день неначе сон
(цитата вдала, чи не так?)
А далі – морок і безглуздя
і відчуття, що ти - мудак...

І що робити з цим дурманом
у голові своїй та в світі?
Дивитись телік та дрочити,
поклони бити оковитій...

Е, ні! Дурне то зовсім діло!
Куди б не пнулось, не хилилось
життя моє придуркувате,
а все ж і в ньому щось з’явилось

на кшталт Гармонії й Добра
(щось так виходить пишномовно,
що аж плюватися схотілось)
і, навіть, Радості – це безумовно!

Радіти, звісно, ще зарано,
але надія невмируща
наснагою наповнить скроні –
і голова – таки тямуща! –

народить думку невідому...
Таку чудову, що аж дух
захопить мрією назавжди!
То буде співів ніжний звук

і музик срібна павутина,
які лунатимуть в безмежжі
усіх часів і всіх планет
у Всесвіту на узбережжі...

Ось так і скінчиться життя –
полину я у мрію дальню
і все, що серце так гнітило,
навіки згине!
Все!
Адью!

24.07.05

««« назад ◊