Іде земля з під ніг…

Іде земля з під ніг…
Спітнілими долонями торкаю Неба
Треба робити щось,
І, дійсно, треба…
Бо вже на теренах Буття
Життя таємний сенс втрачаю…
Не вибачаю я собі, проте,
Не вибачаю…

Де взяти волі до життя?
Бо каяття не тішить серце, не плекає долі.
Волі потрібно для душі,
І лише волі –
До боротьби,
І від сваволі…

Але земля іде з під ніг…
Доріг не бачать зовсім очі.
Ночі, мені лишилися лиш ночі…
А дні? Чи не минули вже вони?
Вини, втім, я не відчуваю,
Що не іду… А так…
Літаю…
Незрозуміло де, і як…
Не знаю…

Торкаю Неба…
Щось роблю…
І крил ніяк я не зламаю…
Чому замало все мені?
Чому на Небі й на Землі
Себе ніяк я не відчую
І не впізнаю?
Не знаю…

Мені лишилися питання.
В останнє, а може не в останнє…
Шукати йду
Я відповідей за порогом
Бо знав би їх –
то був би БОГОМ…

17.07.02

««« назад ◊ дальше »»»